Всего материалов в каталоге: 8
Показано материалов: 1-8 |
|
Річка Грузький Єланчик на всьому своєму шляху протікає по незмінній мало хвилястій рівнині. Її долина має асиметричний трапецієдальний профіль, з крутими, місцями обривистим правим схилом, висотою 25-30 м, розчленованими балками і ярами. Ліві притоки річки (балки Оболонська, Червоний Яр, Брандта) постійних водотоків не мають. Глибина ерозійного врізу змінюється від 40 до 60 см. Долина річки має меридіональне направлення, являється типовою степовою долиною півдня України, з чітко вираженою асиметрією схилів. Заплава річки майже плоска, нерідко заболочена, ширина її в середньому складає 250-300 м. Русло річки хвилясте, мулясте, поросле очеретом. В нижній течії річки с.Гусєльщикове щорічно в межень річка пересихає. Для річки Грузький Єланчик характерна весняна повінь, яка в останні роки нерідко відсутня, і низький рівень, який в різній ступені порушується короткочасними літніми повінями у зв’язку з випаданням дощів. У 1983-1985 роках були проведені рівневі знімки по р.Грузький Єланчик в районі заповідника «Хомутовський степ». По даним гідрометричних знімків побудовані карти лінійних модулів підземного живлення річки, необхідно відмітити, що незалежно від водності ділянки річки, розташованої в зоні заповідника, величина лінійних модулів не змінюється і складала, в середньому, 3.62 л/с км. В той час, як за межами цієї ділянки, в місцях розташування підземних вод 1-3 л/с км2 і 3-7 л/с км2. В маловодні роки при витратах 95% відбувається повний перехват річного стоку. По результатах гідрометричних знімків побудовані карти площадних модулів підземного живлення, вивчаючої ділянки річки.
Гідрологія |
Просмотров: 1487 |
Добавил: Nik |
Дата: 14.03.2010
|
|
|
Stipa adoxa Klok. et Ossycznjuk
Судинні рослини
Ряд Покритонасінні - Magnoliophyta (angiosperma)
Родина Тонконогові (Злакові) - Poaceae (Gramineae)
Наукове значення. Реліктовий ендемічний вид, споріднений з ковилою Сирейщикова і ковилою шорсткою.
Статус. I категорія.
Поширення. Приазов`я.
Місця зростання. Кам`янистi, гол. чин. вапняковi схили. Трапляється у складi рiзнотравно-типчаково-ковилової асоцiацiї з домiнуванням ковили Граффа та ковили шорсткої.
Чисельність. Зустрічається у вигляді окремих дерновий.
Причини зміни чисельності. Руйнування екотопів, зокрема, розорювання степів.
|
 |
Загальна характеристика. Багаторічна трав`яниста рослина. Утворює щільні дернини. Стебла завдовжки до 60 см. Листки щетино-видні, зовні голі, слабошорсткі, зсередини волосисті. Волоть з 5- 7 колосками. Нижня квіткова луска завдовжки 17-20 мм, біля основи опушена. Крайові смужки волосків доходять до основи остюка. Остюк завдовжки 27-31 см. Його нижня закручена частина густо опушена волосками завдовжки 0,5-1,7 мм. Перо завширшки 7-8 мм. Цвіте у травні. Плодоносить у червні. Розмножується насінням. Цвіте і плодоносить досить рідко (один раз на 3-5 років).
Заходи охорони. Охороняється в Українському степовому (відділ Хомутівський Степ) природному заповіднику. Вирощують у Донецькому ботанічному саду НАН України. Слід постійно контролювати стан популяцій.
Джерела інформації. Клоков М. В., Осычнюк В. В., 1976; Кондратюк Е. Н. Бурда Р. И., Остапко В. М., 1985; Цвелев Н. Н., 1986. О. М. Дубовик. |
Матеріал з Вікіпедії
Грузький Яланчик, Грузький Єланчик — річка в Україні, впадає до Азовського моря. Довжина 91 км. Площа водозбірного басейну 1 250 км². Похил 1,3 м/км. Долина трапецієвидна, завширшки до 2,5 км. Річище слабкозвивисте, шириною до 10 м, глибиною 1,5 м, на окремих ділянках розчищене. Стік зарегульований ставками. Використовується на зрошення.
Бере початок біля с. Кумачове. Тече територією Старобешівського, Тельманівського, Новоазовського районів Донецької області.
|
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. Схема заповідника
Розташування: село Самсонове, Тельманівський район, Донецька область
Координати: 47°17′49″ пн. ш. 38°10′58″ сх. д.
Площа: 10,304 км²
Заснований: 1926 рік
Керуюча організація: Національна академія наук України
Хомуто́вський степ — відділ Українського державного степового заповідника АН УРСР розташований на кордоні з Ростовською областю Росії за 20 км від узбережжя Азовского моря. Площа — 1 030,4 га. Назва степу походить від козака за прізвищем Хомутов.
У заповіднику є музей (експонати місцевої фауни та флори розділені за чотирма порами року).
Територія заповідника є ділянкою хвилястої Приазовської рівнини, що поступово знижується до поділу річки Грузький Єланчик, на лівому березі якої протягнулися заповідні землі. Місцевість перерізують розгалужені балки Клімушевська, Брандтова, Красна.
Історія
У минулому ця територія була табунною толокою Війська Донського, де випасался кінський молодняк. Початок охоронному режиму належить до 1926 року, коли Маріупольський окружний виконком прийняв ухвалу «Про організацію місцевого заповідника «Хомутовський степ». Тоді він був переданий Маріупольському краєзнавчому музею. У 1936 році Хомутовський степ став заповідником обласного значення, в 1947 році — отримав статус державного заповідника республіканського значенння.
В 1961 році заповідник увійшов до складу Українського державного степового заповідника АН УРСР і став науково-дослідною базою Інституту ботаніки АН УРСР.
Рослинний і тваринний світ
Хомутовський степ — єдина збережена ділянка різнотравно-типчаково-ковилових степів Приазов'я, в складі рослинності яких домінують ковила Лессінґа, ковила волосиста і типчак. Серед різнотрав'я багато рідкісних рослин: воронець, катран татарський, тюльпан Шренка, калофака волзька та інші. На вапнякових відслоненнях ростуть ендеміки: дріт скитський, льон Черняєва й інші. Всього в заповіднику налічується близько 550 видів рослин, серед яких 50 рідкісних[1].
У Хомутовському степу гніздяться хохітва, дрохва, орел степовий, сіра куріпка, є степова гадюка та інші. Реакліматизований бабак, винищений у 20 столітті.
Легенди
Під час екскурсії по заповіднику, екскурсоводи розповідають легенду: За часів Давньоруської держави, по різні боки гори вночі у степу зупинилися на відпочинок два ворожі табори — русичів і половців. Русичі послали на розвідку молодого воїна на ім'я Ковиль, а половці дівчину Типчак. Молоді зустрілися на горі і закохалися один в одного, провівши час до світанку у спілкуванні, навіть не знаючи мови співрозмовника. Коли війська з обох сторін попросипались і побачили, що їх розвідники закохані, вирішили їх не чіпати і відпустили разом. З тих пір в степу рослини ковиль і типчак завжди ростуть поруч. |
Хомутовская степь, напоминает нам о том, как выглядел наш край в далеком прошлом. В прошлом эта территория была табунной толокой Войска Донского, где выпасался конский молодняк. Начало охранному режиму было положено в 1926 году, когда Мариупольский окружной исполком принял постановление «Об организации местного заповедника «Хомутовская степь».
Территория заповедника представляет собой участок волнистой Приазовской равнины, что постепенно снижается к долу реки Грузский Еланчик, на левом берегу которой протянулись заповедные земли. Местность перерезают разветвленные балки Климушевская, Брандтова, Красная.
Знатоки говорят, что только здесь можно наблюдать за сезонными изменениями настоящей степи: ее весенним пробуждением, буйством жизни летом, а затем осенне-зимним засыпанием. Этому чередованию, а также другим особенностям Хомутовской степи посвящен целый музей на территории заповедника.
Наиболее ярка степь во второй половине мая - в начале июня, когда цветут около 200 видов степных растений. На свежем степном ветерке волнуются серебристые нити ковыля. На этом фоне рельефно выделяются синие соцветия шалфея поникшего, голубоватые кустики мяты мелкоцветной, белые колоски подорожника степного, желтые пятна молочая, вайды красильной. Везде раскиданы молочные с сильным медовым запахом шапки катрана татарского. Но самое впечатляющее зрелище — дикие лошади. Они мало обращают внимание на туристов: резвятся или передвигаются неторопливо, ухаживают друг за другом, подгоняют своих малышей.
В заповеднике обитает богатый животный мир. Многочисленны здесь тушканчики, хомячки, суслики, зайцы, ежи, мыши, из хищников – лисицы, ласки, иногда встречаются волки. Из пернатых постоянно обитают в заповеднике щегол, грач, сорока, филин, серая куропатка. Летом появляются жаворонок, черноголовая овсянка, перепел, соловей, горлица, ремез, дикая утка. Зимуют птицы более северных районов – малый ястреб, ушастая сова, голубая синица, дрозд. В водоемах водятся разные рыбы: лещ, окунь, щука, карась, сазан.
Красоту степи не передашь - ее нужно увидеть! |
В наше время уже не найдешь больших целинных степей. Человек освоил их, вспахал и засеял. Но есть на территории Донецкой области уникальный кусочек целины - Хомутовская степь, показывающей нам как выглядело Приазовье в далеком прошлом.
Заповедник с таким названием был организован в 1926 году. Сейчас он является центральным отделением Украинского степного природного заповедника в состав которого входят также и другие чудесные степные массивы - Каменные Могилы, Меловая флора и Михайловская целина. Это все, что осталось от некогда необъятного Дикого поля, занимавшего южную часть Украины. На его просторах появлялись, развивались и исчезали разнообразные народы - скифы, сарматы, печенеги, половцы и многие другие, которые волнами прокатывались бескрайней степью, оставляя на курганах часовых времени - каменных баб.
К сожалению, эти идолы прошлого не смогли уберечь плодородную степь от человека, распахавшего земли. На сегодня площадь заповедника составляет 1030,4 га, причем 90 из них являются абсолютно заповедным участком, которого никогда не касался плуг и на котором 70 лет не выпасался скот и не проводилась косовица. На его территории сохранились и охраняются растения группы равнинного разнотравно - типчаково - ковыльной степи. Тут прорастает 604 вида цветочных растений и папоротников - трав, кустарников и деревьев. Из них 19 - эндемичные, т.е. распространенные на очень ограниченной территории. В заповеднике зарегистрировано также 59 видов мхов, 46 - лишайников и свыше 270 грибов. Наиболее типичными и массовыми представителями флоры являются: катран, кермек, ковыли, волошки, кашка, пырей, костер, тырса, горицвет, тюльпан, фиалки, миндаль, дрок, карагана, васильки, мятлик, шалфей, резак, скабиоза и еще сотни других растений. Каждое из них по своему и в свое время украшает степь. Только в заповеднике можно за сезонными изменением настоящей степи - его весенним пробуждением, буйством жизни летом и осенне - зимним засыпанием. Например в начале мая, на огромных площадях неописуемую красоту создает цветущий пион. Кажется, что море огня разлилось на зеленом ковре весенней степи.
Разнообразна фауна заповедника: волк, лиса, енотовидная собака, заяц, хомяк, байбак, суслик, полевка, мыши, хорек, ласка, ящерица, полоз, медянка, уж, гадюга степная, жабы, лягушки и т.д. Пернатый мир Хомутовской степи представлен более 80 видами птиц. Куропатка, перепел, фазан, утки, дрофа, стрепнт, жаворонки, скворцы, луни, степной орел, сорокопут-жулан, славки, синица, иволга, кобчик, пустельга, осоед, камышевка, выпь, бекас, чибис, зимородок, цапля, кукушка - вот наиболее часто встречающиеся птицы.
В настоящее время в Хомутовской степи, в рамках научного эксперимента, начаты работы по разведению коней и их выпасу. Это связано с проблемой накопления, особенно на участках с абсолютно заповедным режимом, подстилки из толстого слоя омертвевших растений. Это произошло вследствие изменений в экосистеме, а именно исчезновение или резкое сокращение представителей животного мира. Некогда здесь ходили стада тарпанов, туров, сайгаков, косуль. Позже Донские казаки выпасали тут табуны лошадей. Употребляя траву они сдерживали образование подстилки. Поэтому возрождение коневодства в Украинских степях дает уникальную возможность возрождения красочных ландшафтов. С возвышенности на левом берегу реки Грузский Еланчик открывается вид на огромный сохранившийся массив первозданной степи. Ощущение вечности, охватывающее экскурсантов, усиливается каменными бабами - изваяниями древних зодчих. Их тут более 20.
Гости Хомутовской степи с интересом посещают музей, в котором квалифицированные сотрудники расскажут и покажут массу интереснейшей информации.
Выйти в степь и увидеть какой она была в далекие прошедшие времена, это прекрасно! |
Под этим названием известны две речки, параллельно текущие по западной части области Войска Донского и впадающие в Таганрогский залив Азовского моря. Из них западный называется Еланчиком Большим или Мокрым, восточный - Грузским Еланчиком. Длина течения первого - 70, а второго до 60 верст. Речки протекают в промежутке между реками Миусом и Кальмиусом и между устьями обеих речек находится Кривая коса. Сами по себе речки промышленного значения не имеют, но побережья их хорошо заселены и любопытны в историческом отношении, так как в окрестностях немало курганов и городищ.
|
Длина реки – 91 км. Ее берега невысокие, сложены из мягких пород, в отдельных местах имеются выходы гранита. Ширина русла – от 5–6 м в верхнем до 30–50 м в среднем и нижнем участках. Течение воды замедленное. Дно илистое. В верховье и низовье имеются заросли тростника. На отдельных участках реки сооружены небольшие водохранилища и пруды.
В верхнем течении Грузского Еланчика наиболее часто встречаются пескарь и очень редко – тарань и бычки, в среднем течении, кроме указанных видов,– щука, язь, овсянка, уклея, густера, окунь и ерш. В устьевой области преобладают горчак, щиповка и бычки, редко встречаются тарань, уклея, овсянка и вьюн. В весеннее время сюда заходит также шемая, рыбец, лещ и некоторые другие рыбы.
|
|
Меню сайта
Статистика
Онлайн всего: 1 Гостей: 1 Пользователей: 0
|
